ЯК РОЗПІЗНАТИ?

Гострі респіраторні вірусні захворювання та грип мають майже схожу симптоматику:

► підвищена температура тіла;

► головний біль;

► зниження апетиту;

► нежить;

► ураження дихальної системи у вигляді риніту, фарингіту, бронхіту.

Але для грипу більш притаманні симптоми ураження нервової системи, інтоксикації:

·                           сильний головний біль;

·                           запаморочення;

·                           висока температура тіла (39ºС - 40ºС).

ХТО В ГРУПІ РИЗИКУ?

Підвищений ризик захворіти на грип мають медики, працівники торгівлі, транспорту, педагоги. Крім того, в групі ризику - вагітні жінки, люди з хронічними захворюваннями дихальної системи, серцево-судинними захворюваннями, аутоімунними порушеннями, а також хворі на діабет. Недуг легко розвивається в тих, хто пригнічує власний імунітет курінням, зловживанням алкоголю, нераціональним харчуванням, малорухливим сбособом життя тощо.

           ЩО РОБИТИ?

Аби знизити ризик зараження грипом у період епідемії, необхідно:

- уникати місць масового скупчення людей;

- носити марлеву пов'язку;

- частіше мити руки;

- на робочих місцях, в установах, в транспорті, квартирах частіше провітрювати  та    дотримуватись комфортних температурних умов.

ПОТРІБНА ВАКЦИНАЦІЯ

Найефективніший засіб захисту проти інфекційних хвороб - вакцинація. Серед здорового дорослого населення вона може попередити захворюваність грипом на 70%-90%. Медики рекомендують щеплення особам з груп ризику, які працюють у місцях масового перебування людей.

ПРОФІЛАКТИКА ГРИПУ

1. Провітрювання приміщень.

2. Полівітаміни з макроелементами.

3. Оксолінова мазь.

4. Настоянка ехінацеї.

5.  Використання цибулі та часнику, вони містять фітонциди, особливі речовини,  які  перешкоджають розповсюдженню бактерій та вірусів.

 6. Вологе прибирання з 0,5% хлорним розчином прискорить знищення вірусів.

БЕРЕЖІТЬ   СЕБЕ  І   ПАМ'ЯТАЙТЕ:

КРАЩЕ   ХВОРОБУ   ПОПЕРЕДИТИ,

НІЖ   ПОТІМ   ЇЇ   ЛІКУВАТИ

Дитячі інфекційні захворювання.

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ

Чому одні хвороби називаються інфекційними, а інші ні? Чим вони відрізняються одна від одної? Що спільного між різними за характером і проявом інфекційними захворюваннями? Наприклад, що спільного між правцем і дизентерією, кором і проказою, вітрянкою і вірусним гепатитом?

А спільне є. Причина кожного інфекційного захворювання — збудник, непомітний для ока мікроорганізм: паличка або вірус, стрептокок або вібріон . Таких збудників, що здатні «атакувати» людину, є безліч.

Наступна характерна ознака для всіх інфекцій—це так званий прихований, або інкубаційний період. Людина вже заражена, але зовні це ніяк не проявляється. Інфекція, як яйце в інкубаторі, поступово зріє. Іноді інкубаційний період буває невеликим—1—2 дні. Але іноді хвороба затаїлася і «сидить» у людині роками. Інкубаційний період закінчується тоді, коли хвороба починає проявлятися через які-небудь зовнішні ознаки: підвищення температури, висипку, зміну кольору шкіри, болі, розлади травлення.

Епідеміологія — розділ медицини, що займається вивченням причин різних інфекцій, а також методів їхнього лікування і попередження. Епідеміологи намагаються розібратися з кожним захворюванням, знайти проти кожної інфекції діючі засоби. (Важко уявити, що ще на початку XX століття людина в дитинстві переносила по кілька інфекційних захворювань, деякі з яких були дуже серйозними.) Завдяки епідеміології виявилася ще одна спільна властивість інфекцій. Один раз перехворівши інфекційним захворюванням, людина стає, як правило, несприйнятли­вою до неї. Ця несприйнятливість до інфекції отримала назву імунітет. Саме завдяки здатності організму набувати імунітет, стало можливе попередження інфекцій за допомогою щеплень.

Одні люди, зіштовхнувшись зі збудником хвороби, занедужують. Інші, що мають імунітет до цього захворювання, начебто і не помічають його. Але є ще і треті. Вони впускають збудника інфекції у свій організм, самі не хворіють, але щедро діляться інфекцією з оточенням. Таких людей називають носіями інфекції.

Отже, наявність збудника, інкубаційного періоду, можливість вироблення імунітету, а також можливість перенесення — ось ті ознаки, що відрізняють інфекції від інших захворювань і роблять їх схожими між собою.

Кір Краснуха.

Це так звані дитячі хвороби. Правда, хворіти ними можуть і дорослі, але рідко. Дорослі хворіють звичайно важче, і в них частіше бувають ускладнення.

І кір, і краснуха викликаються вірусом. Для них характерна висипка, і хоча батьки часто плутають ці два захворювання, між ними немає більше нічого спільного.

Після контакту з хворим кір проявляється швидше. І починається він як сильна застуда: болить голова, з носа тече, болить горло, очі червоні, температура дуже висока. Краснуха «розгойдується» довше — 2—3 тижні. І поводиться як несерйозна застуда: ледь-ледь нежить, ледь-ледь підвищена температура. Тому перше, що зауважують при краснусі, — висипання. Воно з'являється майже відразу при прояві хвороби і за кілька годин «охоплює» все тіло, особливо яскравим може бути на животі й внутрішньому боці рук. Висип — маленькі червоні пухирці, наповнені рідиною. Побачивши таку висипку, лікарі звичайно починають обмацувати в хворого область внизу потилиці. «Ага, лімфатичні вузли збільшені. Краснуха». Висип, як правило, спостерігається протягом 3—5 днів (а іноді тільки одну ніч) і зникає.

Кір набирає силу поступово, довгий час «прикидаючись» застудою. У хворих навіть сильний кашель з'являється. А з внутрішнього боку щік, на слизовій, начебто манна каша чи висівки приклеїлися. Це для лікаря безсумнівна ознака кору — «плями Філатова». Корева висипка—дуже «дисциплінована» —спочатку з'являється лише на обличчі та шиї, на 2-й день — на тулубі, руках і стегнах. На 3-й день обсипає гомілки і стопи, а на обличчі висип блідне.

Цяточки висипки можуть зливатися одна з одною, тоді на тілі з'являються складної форми фігури.

Кір хоча і вивчене захворювання, але дотепер підносить сюрпризи. Щорічно кором занедужує близько 3 млн чоловік. Особливо важко хворіють африканці, як правило, 5 % із усіх хворих помирає.

Проти кору існує вакцина. Іноді досить одного введення цієї вакцини, Щоб у дитини виробилася несприйнятливість до кору. Для того, щоб це перевірити, у дітей беруть кров і визначають наявність спеціальних тілець, відповідальних за імунітет (несприйнятливість). Якщо телець мало — щеплення повторюють.

Від краснухи щеплень не роблять. Хвороба вважається не дуже небезпечною. По-справжньому вона загрожує тільки вагітним жінкам. Якщо в кров матері потрапить збудник хвороби, то ненароджена дитина одержує (через кров же) цей вірус. Надалі в дитини виникають різні каліцтва. Тому вагітним жінкам потрібно уникати контакту з хворими на краснуху.

Епідемічний паротит. Ось ця хвороба має дуже влучну народну назву — свинка! Хоча, якщо бути чесним, у неї цілих три назви. По-перше, найбільш звичне — свинка. По-друге, старе, «бабусине» — завушниця. І, нарешті, найрозумніше, медичне — паротит. Це захворювання викликає вірус, і від нього також можна убезпечити себе щепленням.

Епідемічний паротит—запалення привушних слинних залоз. Вірус поширюється зі слиною хворого при кашлі, чханні чи поцілунку. Після зараження хвороба проявляється тільки через 2— З тижні: підвищується температура і болісно роздувається частина обличчя і шиї нижче вух. Обличчя стає круглим, як у поросяти. Хоча іноді уражається слинна залоза з одного боку. Тоді свинка виходить кривою. їсти при паротиті — справжня мука.
Боляче відкривати рот, боляче жувати, боляче ковтати. Тому їдять хворі одну рідку-рідку кашу.
Збільшення залоз продовжується 5—10 днів, а потім поступово пухлина зовсім сходить. У підлітків більше 12 років і дорослих хвороба може викликати серйозне ускладнення — орхіт (запалення яєчок). Це ускладнення може призвести до безплідності.
Якщо не слухати лікаря, стрибати по квартирі й не пити ліків, можна одержати інше ускладнення — ураження органа слуху, що спричиняє повну глухоту.
Виходить, що паротит—не дуже важка хвороба, але ускладнення її дуже серйозні. Тому краще зробити щеплення і забути про цю недугу.

Вітряна віспа.

Страшну хворобу—віспу—людство перемогло, але подолати вітряну віспу поки не вдається. Ця хвороба не належить до розряду важких захворювань. Вітряною її, напевно, називають тому, що вона поширюється настільки швидко, начебто вітром розноситься. За два дні до того, як хвороба проявиться «у всій красі», людина, що занедужала, уже виділяє хвороботворний вірус. Нічого не підозрюючи, оточення продовжує спілкуватися із зараженим, люди самі стають носіями вірусу і так само, «по ланцюжку», заражають усіх навколо. Напевно, цим також пояснюється і стрімкість поширення хвороби.

Чому «вітряна» — начебто б зрозуміло. А чому віспа? Тому що це захворювання викликає появу на шкірі й слизових висипки, що потім перетворюється на пухирці. Ці пухирці дуже нагадують ті, що виникають при натуральній віспі. Але при натуральній віспі вміст пухирців гнійний і кров'янистий, а при вітряній — це ясно-жовта плазма крові. При цьому організм не дуже страждає від отрут вірусу. Чим більше пухирців, тим важче переносить організм хворобу. «Щасливчики» залишаються тільки із десятком пухирців, але деякі діти бувають буквально всипані ними від голови до ніг. Пухирці дуже сверблять. Роздирати їх не можна. По-перше, у ранку неминуче потраплять мікроби. По-друге, на місці здертого пухирця утвориться невеликий круглий шрам. Щоб зменшити сверблячку, підсушити пухирці й убити мікроби, що можуть знаходитися на шкірі, пухирці сильно змазують зеленкою. Оскільки особливого лікування вітряна віспа не передбачає і дітям дозволяють гуляти, то під час епідемії навколо можна побачити безліч дитячих облич, прикрашених зеленкою. Це не означає, звичайно, що хворим дітям можна гуляти зі здоровими. їхня спільна прогулянка, контакти категорично забороняються.

Проти цієї хвороби немає щеплення. Практично всі люди переносять у дитинстві це захворювання. І хоча воно не вважається важким, не слід забувати, що це все-таки хвороба і що хворому потрібен належний режим. Легке захворювання — вітряна віспа — небезпечне своїми ускладненнями."

Скарлатина.

Це захворювання можуть викликати 46 видів стрептококових бактерій. Багато людей носять деякі з цих видів стреп­тококів у горлі й носі, проте не хворіють, але при цьому самі є переносниками захворювання, тобто заражають навколишніх. Відбувається це при кашлі або чханні.

Прихований період при скарлатині, як правило, триває 7 днів. Потім розгортається хвороба, що нагадує ангіну: дуже висока температура, сильно болить горло. Можуть бути блювота, сильна слабість. На другий день з'являється висипка: дрібні яскраво-червоні цятки. Ніколи не буває висипки навколо рота і нора, цей білий трикутник відразу впадає в око. Приблизно тиждень хворий почуває себе дуже погано. Потім температура знижується до нормальної, і висип починає бліднути. А на 2-й тиждень хвороби з'являється пластинчасте лущення, особливо помітне на долонях і підошвах.

У наші дні скарлатина дуже часто проходить у такій легкій формі, що в дитини може всього лише на декілька днів підвищитися температура. І тільки коли починається лущення долоньок, усі здогадуються, що мали справу зі скарлатиною. Незважаючи на те, що скарлатина втратила свою небезпечність, ставитися до неї треба дуже серйозно. Це захворювання «любить» давати ускладнення: як правило, страждають серце та нирки.

Коклюш.

Хвороба передається від однієї людини до іншої через кашель. Від зараження до прояву перших ознак хвороби проходить до 2 тижнів. Спочатку це просто нездужання з невеликими нежиттю і кашлем. Поступово кашель підсилюється, діти стають дратівливими й примхливими. Наприкінці другого тижня кашель починає поєднуватися зі спазмами. Дитина робить глибокий свистячий вдих, потім йде серія судорожних кашлевих поштовхів. Число таких циклів під час приступу може доходити до 15. Іноді наприкінці приступу буває блювота. Під час приступу дитина збуджена, може метатися, обличчя синюшне, вени шиї розширені, випирають. Язик висувається із рота. Здається, приступ кашлю готовий вивернути дитину навиворіт. І таких приступів на добу може бути від 5 до 50!

Так проходить 3—4 тижні, потім приступи стають рідшими, і нарешті зникають. Хоча «звичайний» кашель може триматися до півроку.

Збудником коклюшу є коротка паличка із закругленими кінцями. Щоб уберегти дітей від її поганого впливу, починаючи з тримісячного віку їм роблять щеплення.

ТУБЕРКУЛІНОДІАГНОСТИКА

В сучасних умовах росту захворюваності на туберкульоз важливим є його раннє виявлення, тому актуальним є проведення туберкулінодіагностики серед дітей та підлітків, які підлягають масовій туберкулінодіагностиці у віці до 18 років 1 раз на рік. Цю маніпуляцію проводять у школах, дитячих садках та лікувально-профілактичних поліклінічних закладах, у тому числі дитячих консультаціях.

Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення відмов батьків від постановки проби Манту. Але уявіть собі, що буде з нашими дітьми за відмови від туберкулінових проб. Це означає, що вони не будуть своєчасно направлені на консультацію в тубдиспансер, не отримають профілактичного лікування (що є обов’язковим при наявності факторів ризику). Без належної уваги туберкульозне інфікування прогресуватиме, що призведе до інвалідності чи навіть до того, що врятувати життя дитини вже буде неможливо. Тому батьки, відмовляючись від проби Манту, роблять велику помилку, вони не думають про майбутнє своєї дитини.
 

Що таке реакція Манту

Реакція Манту - це основний метод профілактичного обстеження дітей на туберкульоз, імунологічний тест, який показує, чи є в організмі туберкульозна інфекція.

Реакція Манту - це реакція організму на введення туберкуліну. У місці введення препарату в шкіру виникає специфічне запалення, викликане інфільтрацією лімфоцитами - специфічними клітинами крові, відповідальними за клітинний імунітет (на відміну від антитільної імунної відповіді, при якому основну роль відіграють білки-антитіла). Фрагменти мікобактерій як би притягують до себе лімфоцити з пролягають поблизу кровоносних судин шкіри. Але в гру вступають не всі лімфоцити, а тільки ті, що вже повністю або частково «знайомі» з паличкою Коха. Якщо організм вже мав шанс «познайомиться» з цієї мікобактерією туберкульозу, то таких лімфоцитів буде більше, запалення інтенсивніше, а реакція буде «позитивною» (є інфікування паличкою Коха). Природно, позитивна реакція означає, що запалення перевищує таке, що викликається самим уколом і якийсь діагностичний поріг. Вимірюючи лінійкою діаметр папули (запальної «бляшки» або «гудзички») можна оцінити напруженість імунітету до туберкульозної палички.

Туберкулін не несе в собі туберкульозну паличку, як може здатися з назви. Він містить тільки продукти її життєдіяльності.

Перша Манту ставиться на рік

Щорічним обстеження за допомогою внутрішньошкірної проби Манту підлягають практично здорові діти і підлітки, починаючи з 12-місячного віку, незалежно від результатів попередньої проби.

Догляд за «гудзичком»

Після введення туберкуліну утворюється специфічне вибухне верхнього шару шкіри більш відоме як «гудзичок».

Неправильне поводження з місцем постановки проби може вплинути на результат реакції, а це не потрібно ні пацієнтові, ні лікареві. До моменту оцінки результатів не треба мазати гудзичок зеленкою, перекисом. Дуже важливо не допускати контакту місця проби з водою і іншими рідинами. Не потрібно заклеювати ранку лейкопластиром - під ним шкіра може потіти. Не допускайте того, щоб дитина розчісувала місце введення туберкуліну. Після оцінки результатів, якщо утворився гнійничок або виразка, її можна обробляти як будь-яку іншу ранку, із застосуванням всіх традиційних засобів.

Що може вплинути на реакцію Манту?

Реакція організму на туберкулін є однією з різновидів алергії. Саме тому наявні алергічні захворювання можуть впливати на результат проби Манту - це і харчова або медикаментозна алергія, і алергічний дерматит. На результат реакції можуть впливати недавно перенесені інфекції, хронічна патологія, імунітет до нетуберкульозні мікобактерії, вік. Не останню роль грають і інші супутні фактори: індивідуальні характеристики чутливості шкіри, фаза менструального циклу у дівчат, збалансованість харчування дитини. Навіть глисти сприяють позитивній реакції Манту. Вплив на результати проби роблять несприятливі екологічні фактори: підвищений радіаційний фон, шкідливі викиди хімічних виробництв.

На результати туберкулінодіагностики також можуть впливати різні порушення в методиці її проведення: транспортуванні і зберіганні туберкуліну, при застосуванні нестандартних і неякісного інструментарію, при погрішності в техніці постановки та читання реакцій Манту.

З урахуванням перерахованих вище факторів, в ізольованому вигляді, сама по собі позитивна реакція Манту не є 100% доказом інфікування туберкульозом.

Протипоказання до проведення проби Манту:

• шкірні захворювання
• гострі та хронічні інфекційні та соматичні захворювання в стадії загострення (проба Манту ставиться через 1 місяць після зникнення всіх клінічних симптомів або відразу після зняття карантину)
• алергічні стани
• епілепсія.

Не допускається проведення проби в тих колективах, де є карантин по дитячих інфекцій - проба Манту ставиться через 1 місяць після зникнення всіх клінічних симптомів або відразу після зняття карантину.

З огляду на те, що виробляється в результаті щеплень імунітет може вплинути на результат проби Манту, її постановка не повинні проводитися в один день з якими б то не було щепленнями. В іншому випадку збільшується ризик хибнопозитивних реакцій. У випадках, якщо з тих чи інших причин пробу Манту проводять не до, а після проведення різних профілактичних щеплень, туберкулінодіагностика повинна здійснюватися не раніше ніж через 1 місяць після щеплення.

Оцінка результатів

Після введення туберкуліну, на 2-3 день утворюється специфічне ущільнення шкіри. На вигляд це підноситься над шкірою, небагато почервоніла округла ділянка шкіри, від звичайного почервоніння на дотик відрізняється незначним ущільненням. Чим більше в організмі знають про туберкульозну паличку імунних клітин, тим більше буде розмір ущільнення.

Результат проби Манту оцінюють через 72 години. Починають із зовнішнього огляду місця введення туберкуліну. При цьому можна встановити відсутність реакції, гіперемію або інфільтрат. Необхідно вміти відрізняти інфільтрат від гіперемії. Для цього пальпаторно визначають товщину складки шкіри над здоровим ділянкою, потім - на місці введення туберкуліну. При інфільтраті шкірна складка потовщена в порівнянні зі здоровою ділянкою, при гіперемії однакова. Потім прозорою безбарвною міліметровою лінійкою вимірюють і реєструють поперечний (по відношенню до осі руки) розмір інфільтрату. Не допускається застосовувати для вимірювання термометр і інші «підручні матеріали» начебто міліметрового паперу і саморобних лінійок з рентгенівської плівки. Уважно простежте, щоб у відношенні вашої дитини не було допущено недбалого ставлення, і оцінка результатів проби проводилася фахівцем у добре освітленому приміщенні, суворо прозорою лінійкою!

Вимірюється тільки розмір ущільнення. Почервоніння навколо ущільнення не є ознакою імунітету до туберкульозу або інфікованості, однак воно реєструється, коли немає папули.

Реакція вважається:

• негативною - при повній відсутності ущільнення або при наявності тільки уколочной реакції (0-1 мм);
• сумнівною - при "гудзичку" розміром 2-4 мм і при почервонінні будь-якого розміру без ущільнення;
• позитивною - при наявності вираженого ущільнення діаметром 5 мм і більше. Слабо позитивними вважаються реакції з розміром "гудзички" 5-9 мм у діаметрі; середньої інтенсивності - 10-14 мм; вираженими - 15-16 мм;
• дуже сильно вираженої в дітей і підлітків вважається реакція з діаметром ущільнення 17 мм і більше.

Коли необхідно звернутися до фтизіатра?

Сама по собі позитивна реакція Манту не є 100-відсотковим доказом наявності туберкульозу. Однак є моменти, які свідчать про небезпеку:

• чутливість до туберкуліну з року в рік збільшується по наростаючій;
• різкий "стрибок", при якому ущільнення збільшується на 6 мм і більше (наприклад, в минулому році "гудзичок" була розміром 10 мм, а в цьому - 16);
• недавнє перебування в регіоні з підвищеною циркуляцією туберкульозу;
• навіть тимчасовий контакт з хворим відкритою формою туберкульозу;
• наявність в сім'ї родичів, що хворіли або інфікованих туберкульозом.

У таких випадках дитину направляють на консультацію до дитячого фтизіатра.

Реакція вважається негативною при повній відсутності інфільтрату (гіперемії) або при наявності уколочной реакції (0-1 мм); сумнівною - при інфільтраті (папула) розміром 2-4 мм при тільки гіперемії будь-якого розміру без інфільтрату; позитивною - при наявності вираженого інфільтрату (папула) діаметром 5 мм і більше. Слабо позитивними вважаються реакції з розміром інфільтрату 5-9 мм в діаметрі, середньої інтенсивності - 10-14 мм; вираженими - 15-16 мм. Гіперергічними у дітей та підлітків вважаються реакції з діаметром інфільтрату 17 мм і більше, у дорослих - 21 мм і більше, а також везікулонекротіческіе реакції, незалежно від розміру інфільтрату, лімфангоіт, дочірні відсіви, регіонарний лімфаденіт.

Віраж» проби Манту - зміна ( збільшення) результату проби діаметра папули) в порівнянні з торішнім результатом. Є дуже цінним діагностичним ознакою. Критеріями віражу є:

• поява вперше позитивної реакції (папула 5 мм і більше) після раніше негативної або сумнівної;
• посилення попередньої реакції на 6 мм і більше;
• гиперергическая реакція (більше 17 мм) незалежно від давності вакцинації;
• реакція більше 12 мм через 3-4 роки після вакцинації БЦЖ.

Саме віраж змушує лікаря думати про події протягом останнього року інфікуванні. Наприклад, якщо результат проби за останні три роки виглядав як 12, 12, 12, а на четвертий рік був отриманий результат 17 мм, то з великою часткою ймовірності можна говорити про події інфікуванні. Природно, що при цьому треба виключити всі впливаючі чинники - алергію до компонентів туберкуліну , алергію на інші речовини, нещодавно перенесену інфекцію, факт недавньої вакцинації БЦЖ або іншою вакциною менше 1 міс. тому, і т.п.